Спочатку була коробка
«Зимові свята завжди починалися з величезної коробки з ялинковими іграшками, дощиком і паперовими сніжинками.»
Не з ялинки. З коробки. Її діставали звідкись згори, ставили посеред кімнати, і вже від того ставало ясно: почалося.
Далі все йшло в тому самому порядку, що й торік. Спершу розбирали, що вціліло. Потім хтось обовʼязково знаходив іграшку, яку памʼятає з садочка. Потім її вішали на те саме місце — приблизно на рівні очей, спереду, щоб було видно.
Запах, за яким памʼятається все
«запах мандаринів, ялинка з іграшками, очікування подарунків. Тоді здавалося, що попереду обовʼязково буде щось хороше.»
Це і є той рік, який хочеться повторити. Не подарунки — очікування подарунків. Не свято — вечір напередодні, коли ще нічого не почалося, але вже все попереду.
«Згадую своє дитинство, маму, бабусю.»
Ритуал живий, поки його повторюють
«Ну какой Новый год без ёлки? Кажется, стоит только наступить декабрю, как я тут же уже лезу под кровать доставать ёлку, ёлочные игрушки, гирлянды.»
Хтось лізе під ліжко, хтось на антресолі. Дія та сама: дістати коробку. У людини, яка це робить, уже свої діти — і вони дивляться, як вона це робить, рівно так, як колись дивилася вона.
«Коли діти були маленькі ми лише штучну ставили і тільки з пластиковими баньками. Дитині ж цікаво подивитись що це за чудо таке - ЯЛИНКА!»
А от як воно без ялинки, теж сказано просто:
«я просто за ялинку, одного року довелося без неї свята зустрічати, так сумно на душі було».
І одна ялинка, яку теж дістають щороку
Найтихіше в цій історії те, що сама ялинка з часом стає частиною коробки. Її теж дістають, теж розбирають по гілці, теж памʼятають, з якого вона року.
«И вот она, елочка моей мечты, о которой мечтала с детства.»
Щороку дістаємо. Щороку радіємо.
Штучна ялинка. Справжні спогади.
Наші моделі — у розділі Литі ялинки.